?

Log in

Ніяк не можу зібратись дописати історію про мою поїздку за кордон і найцікавішу її частину, постійно відкладаю або забуваю. Сподіваюсь, що зараз напишу хоч трохи.
Отож, продовжую свою розповідь.
даліCollapse )
День третій.
Час сеансу масажу я проспав, будильник якогось хуя не продзвонив, але спізнення на 15 хвилин великої ролі не зіграло. Швидкий сніданок і на пляж. Намастився кремом для засмаги, але сонця небуло і я години дві читав «Ганнібала» під зонтом.


На прохання Нестора сфоткав ноги на фоні Середземного моря.

Трохи злякався, коли після цього на телефоні почав вирубатись динамік, але ребут все вирішив.

Шарився в номері

Після обіду мене очікував шопінг – послуга від оператора – тебе безкоштовно возять по різних магазинах зі шкірою, ювелірними виробами, шмотками, сувенірами і тд.


По дорозі на шопінг

Спочатку мене самого відвезли в магазин зі шкіряними виробами, типу найкрутіша фірма в країні. На вході одразу дають бейдж і супроводжують один-два персональні продавці, все розказують-показують. Я хотів глянути осінню куртку, зупинився на трьох варіантах, хоча були ще непогані пуховики. Вибрав одну. Тут одразу ж продавець почав довго рахувати на калькуляторі ціну, знижки-хуїжки і в кінці вийшло 400 (!) баксів. Куртка, звичайно, крута, але блять такі бабки це вже перебір. Я їм кажу «в мене стільки немає, всього лише 80 баксів при собі». Тут вони почали втирати за розстрочки всякі, кредити, можна навіть замовити доставку в Україну, якщо не вистачає грошей і тд. І взагалі, ми ж вам спочатку казали, що ціни стартують від 400б. Мої аргумети, що в Одесі таку куртку можна взяти за 150-200 і от вже ціна 350. Морожусь далі. Тут вже і директора позвали, той теж на калькуляторі щось там кидав і сказав, що остання ціна 270. Ясєн пєня я ніхуя не беру. А в мене реально на 5 днів всього 120б+1000 грн. Тут мене ця хуйня заїбала: «я що, зобов»язаний у вас щось купувати? Хіба не можу вийти з пустими руками?». Тут турки почали краювати «та нє, але бажано щось купити в нас. Хіба вам в готелі нічого не казали?». Вже на виході підійшов ще якийсь менеджер, спитав звідки, потім поспівчував нашій політичній ситуації, сказав, що турки підтримують і переживають за нас. Я в свою чергупожалівся на низьку зарплатню, погане забезпечення держслужбовців і армії. Доречі, з ким би я не знайомився, будь то продавці, перехожі торуки чи відпочиваючі, всі одразу питали «Україна? Ну як ви там, тримаєтесь?». Коли казав, що з Вінницької області, всі думали, що це Західна Україна, а Гайсин – німецька назва міста. Коротше в шкірі я нічого не купив.
Далі був магазин шмоток, як вони кажуть, текстиль, сувенірів і солодощів. Одразу пішов дивитись на шмотки. Шукав поло. Їх там туєва хуча, вибирай які хочеш – ФП, Босс, Поло, ТХ і тд. Тільки виглядають вони всі абсолютно однаково, відрізняються тільки логотипи. Ну і по якості відрізняються, є відверто хуйовий матеріал, якого більшість, але попадається і норм якість. Хоча ціна одна і та ж сама – 50б. Вибирав я добру годину, а може і більше. Зупинився на сірій ФП, але якість там не ок була, тому вибрав рожеву того ж ФП. Проблема ще була в тому, що небуло того, хто б міг порадити, яка мені більше пасує. Потім пішов за сувенірами. Тут теж очі розбігались – магніти, чашки, приправи, цукерки і тд. Тут підійшов продавець, познайомився зі мною. Звали його Замір, як якесь місто, про яке я ніколи не чув. Запропонував велику банку кави за 50б, але мені як туристу надавалась знижка 50% на всі товари+можна було ще торгуватись. Взяв ще кілька магнітиків по 1б.


широкий вибір різної хуйні

Спробував солодощі – ну такоє, пізніше куплю. Поло, кава і кілька магнітів, ітого 50б. Зторгувався за 40. Вже потім до мене дійшло, що майку за 25б можна і внас купити, можливо навіть, і кращої якості. Але, як кажуть, ноу регретс.
На шопінг в текстилі я потратив майже 3 години, потім ще хвилин 15 чекав своє таксі. Сів біля дєвучки-гіда з айфоном в чохлі рожеваого кролика. Завів з нею розмову про місцеві кафеешки з традиційною кухнею і гори, але вона виявилась не багатослівною і постійно задротила в телефоні. Намагався допитатись у воділи яке обмеження швидкості на їхніх дорогах, але той ніхєра не розумів ні російською, ні англійською, ні французькою.
За вечерею познайомився з мамою і її 16-річною дочкою з Хабаровського краю. Начебто нормальні люди, але трохи закриті. Попив трохи півка потім і пішов спати, так як наступного дня мене чекали гори і купа пригод. Про це в наступній частині.
По приїзду одразу на ресепшені запропонували пообідати поки там будуть все оформляти. Трохи поломавши голову, вибираючи страви і стіл для трапези, я мінімально похавав і повернувся за ключем. Там вже мене чали чиїсь валізи з колорадськими стрічками і скандали якихось українців з адміністратором. Замучений турок в костюмі порт»є запропонував показати мені номер і донести багаж. Я сказав, що і сам можу донести сумку з рюкзаком, але «в нас нельзя так, хозяин смотрит и не разрешает». Ну ок. А ще там же постійно крутився пацанчики на ім»я Бек. Якийсь казах чи монгол, хуй їх просциш, таких там багато. Консультант типу якийсь там, все показував шо і де. А коли я спитав чому в них так важко підключитись до wi-fi мережі, відповів, що мої паспортні дані реєструються в місцевій поліції, і наступного дня можна буде підключитись. Вигяладало це брєдово, але з долею правди. Наступного дня, після довгих спроб підключитись, я зареєструвався в мережі за допомогою серї паспорта і номеру кімнати.
Ще на ресепшені одразу заплатив за сейф в номері 14 доларів, а то всяке буває. Портьє я дав 1$ чайових, бо він так бідний старався і виглядав так, ніби не спав місяць. Насправді він був просто упоротій. Там вони всі на чомусь сидять, щоб не вмерти від навантаження.
Номер виявився досить непоганий, з кондиціонером, двома ліжками, шафою, кріслом, ванною і телевізором, який показував два російських канали (здогадайтесь яких) , євроспорт і один турецький. Перше, що я почув по ящику це «украинськие каратели», і одразу ж його вирубив. А, ще холодильник і сейф. Балкон виходив провулок між іншим готелем і з нього було видно гори і трохи моря. З цієї ж сторони внизу була кухня, тому всі запахи звідти я добре відчував.
Після недового відпочинку і розкладання речей я пішов на море. Ну що вам сказати, це не Чорне море. Вода прозоріша, але набагато солоніша, така, що аж очі виїдає, тому пірнав я лише в перший день. Одразу згоріти на сонці я не планував (було вже близько 15.00), тому обмежився годиною на пляжі покищо. Сам пляж належав готелю, хоча від інших нічим не відгорожений, всі могли через нього ходити, лише на шезлонги неможна чужим лягати. Там було багато турків, жінок у «водолазних» костюмах, яким іслам не дозволяє роздягатись. Виглядало дико і незвично. Ну і куди ж без типових п»яних ватніків, їхніх вічно йобнутих жінок і диких дітей. Намагався не звертати на них уваги всі 7 днів, але не зовсім виходило.
Під вечір вирішив прогулятись по місту.



Ну як місту, фактично це селище з першою лінією готелів і магазинів, яке тільки розбудовується. Одна довга вулиця, паралельна берегу.Купа сувенірних магазів, шмоток і взуття. Те ж саме палєво, що і на будь-якому нашому базарі. Тільки в нас дешевше. Дивно було бачити тупо такі ж самі тапки чи майку з лого венс чи найк, різниця тільки в назві. Палєвні венс 45$, але одразу можна скинути половину, а в кінці забрати за 10, але мені воно нафіг не потрібно. Продуткових магазинів поблизу тільки два, один з них - Мігрос- державний супермаркет з фіксованими цінами і прийомом валюти. Дуже зручно, коли поблизу немає обмінника можна розплатитись за товар в доларах, а решту видадуть в лірах по офіційному курсу. Та зробив і я, придбавши пляшку води 1,5 за 2 ліри тобто 1 долар. Питна вода там або в кулерах на території готелю або в магазині, тому що в крані сильно хлорована і пити її неможливо. Гуляючи по місту, зайшов магазин годинників заради інтересу. Продавець одразу привітався, спитав як відпочивається і чи давно я приїхав. В них там такий маркетинговий хід – задобрити клієнта питаннями про його відпочинок і всякими побажаннями. Коли він дізнався, що я з України, уточнив звідки саме, сказав, що з Вінниці в нього були клієнти. Чомусь там всі, і не тільки турки, думають, що Вінниця це на Захадній Україні, в протилежності чого мені постійно доводилось їх переконувати. Поспівчував війні на Сході і ситуації в Україні. Взагалі я з цим турком розговорився і він справив на мене приємне враження, на відміну від готельних уєбнів. Годинник я в нього не купив, зіславшись, що в перший день нічого не планував брати. 90% продавців дуже добре володіють російською, тому проблем в спілкування не виникало.
Після вечері я напився розбавленого пива і вирішив поїхати на дискотеку, на яку так довго запрошували всіх аніматори. Так в нашому готелі танців не було, ну як не було, були, але для дітей і тільки до 22.00, всіх бажаючих за 10доларів і безкоштовний «коктейль» возили за 5 км в сусіднє місто на дискотеки.
Сусіднє місто виглядало як одеська Аркадія, тільки в рази три більша з купою клубів і дискотек. Везли в заповненому мікроавтобусі, кілька чоловк стояло. Більшість дівчат, одна дєвучка з мамою була. Привезли нас в клуб під азвою «Джеймс Дін». Дивна назва, як для Туреччини, видно власники дуже люблять вестерни. Двоповерхове приміщення з трьома відкрити окремими танцполами, купою турків і туристів. На кожну особу жіночої статі там випадало 15-20 чоловіків-турків. На вході наливали безкоштовні «коктейлі» - 50-грамовий пластиковий стаканчик з 90 гр соку і 5 гр горілки. Я випив таких три, але ніякого ефекту. Танцював з дівчатами з нашого готелю, але на всі мої спроби підкотити вони не велись. Тільки до мене постійно підходили турки і питати «Гьорл? Твоя?». Я відповідав їм схвальною відповіддю і вони тихо відходили. Не те що в нас, от що значить Європа. В нас би вже було б 25 махачів. Музика – типовий хаус з кількома турецькими треками. Вуха відпочивали від нашої попси в стилі «одиночество сука» і «40 градусов». Танцювали до другої ночі, я зовсім не втомився, схоже, що коктейль все-таки вплинув якось.

вигляд з другого поверху дискотеки


Танці


той самий Джеймс Дін, в честь якого названий клуб



На виході я фоткав загальний вигляд клубу, а коли обернувся до виходу, своєї групи вже не побачив. І тут я очканув – сам, в незнайомому місті, чужій країні з іншомовними упоротими людьми.Спробував повернутись на місце висадки, але не знайшов ні його, ні нашого мікроавтобуса. Думав, що вже доведеться вивалити баксів 20 за таксі або навіть пішки йти. Але через хвилин 10 блукань знайшов своїх. Вони тупо стояли напроти виходу і чекали мене. Потім ще хвилин 20 ми всі чекели автобус. За цей час я встиг оцінити як брудно на вулицях і як турки не слідкують за порядком – коли спитав в аніматора куди викинути обгортку від карамельки, він просто кинув її під ноги. Ще він мене розпитував де я купив свій трекер Револь і чи він справжній, а не підробка. На що почув двохвилинну розповідь про український скейт-бренд і оригінальність речей. Ще він хвалився, що теж має трекер німецької фірми Паллбірер (як група типу?), але я сказав, що не чув про такий. Лише через тижні два до мене дійшло, що він намагався розказати про Пулл енд Бір. А може він казав про Палмері, хз. Потім був шлях в готель з танцюючими під феном аніматорами в автобусі. Перший день пройшов непогано.
Всі привіт! Це Гайбіт Пишу тут рідко, але по суті. На календарі вже осінь, а це значить, що настав час розповізти тобі, мій юний читач, про літню відпустку, яку я провів на березі Середемного моря в Туречинні. Всі 7 днів (ну майже) я вів щоденник, куди записував майже все, щоб потім нічого не забути і в детялях викласти на просторах цих ваших інтернетів. Попереджаю одразу – розповідь буде складатись з кількох частин. Отже, частина перша ,
day one and before
На моря заморські я хотів поїхати давно, так як минулого року був в Карпатах,  а наше Чорне море мені вже приїлось, Крим віджали кляті москалі, а Одеса… це Одеса.
Ну так от, в кінці 2013 я нарештів заставив себе зробити закордонний паспорт, а потім ще місяців 5 відкладав похід в турагенство. За це і поплатився тим тим, що на початку весни гривня впала, ціни пішли вгору і тд. В травні було 15 днів відпустки, а іншу половину я відклав на серпень, але майже весь травень провалявся з бронхітом і знову не замовив путівку. Думав спочатку про Болгарію чи Хорватію, Європа все-таки, ну і плюс шенгенська віза. Нормальні готелі по адекватній ціні розібрали ще взимкуі залишились 3* з мінімальною ціною в 10к грн. Прийшлось вибирати між Туреччиню і Єгиптом. Останній відпав відразу із 50-градусною спекою. Та і з Туреччиною не все так просто було. П»ятизірокві готелі по 10к, перекинувся на 4*. Довго вибирав, переглядав схожі пропозиції і нарешті вибрав club hotel Ulaslar в селищі Махмутлар, Аланья, що за 120 км від Анталії. Відзиви про готель неоднозначні, але мене привабило близкість моря (20 м через підземний перехід) і власний пляж. Хотів з 1 по 8 серпня, так щоб якраз на свій день народження спокійно відпочивати на березі моря, але по баблу накладніше, тому замовив з 29 липня по 5 серпня, трохи не ок по датам, але вже хєр з ним.  Ще я затупив з тим, що завчасно не попередив начальника, що збираюсь в серпні у відпустку і ці дати вже були зайняті. Та похуй, не пропадати ж грошам. За це три тіжні перед відусткою я мав вислуховувати по п»ять разів його розповіді про відпочинок в Єгипті і Тунісі, його занням в марках літаків і тд.
Ще одне. Я ж сам поїхав. Тому що Валєра проморозився, і Шура також. А більше в мене друзів/знайомих підходящих немає. Навть на неформаті тему створив, але і там глухо. Ну це ж Женьок, форевер елоун, що ще тут скажеш.
День виїзду.
Виліт 29 липня о 7.20 ранку з Борисполя, тому потрібно було виїжджати вночі через Умань, плюс в понеділок я був ще на роботі. Але сумка (дякую Планеті за круту ірландську сумку) вже була зібрана і залишалось тільки переодягтись, поїсти і зібрати рюкзак. Ще дужя вдячний Планеті за настанови перед виїздом і побажання гарного відпочинку. Він єдиний, хто сказав дійсно важливі речі про те, що там потрібно відриватись на повну, гроші приходять і відходять, а враження залишаються назавжди. Слова аж за душу взяли, приємно. Ну а від мами як завжди «ні з ким не знайомся, ні з ким не пий, гроші не розкидай направо і наліво» і тд блаблабла.
З Гайсина виїхав приблизно 20.30 і як завжди доїхав до Умані автобусом на шару – водій провтикав взяти з мене гроші. Автобус до Борисполя відправлявся після 1 ночі, тому ще 3 години на «чудовому» уманському автовокзалі мені гарантовані. Пасажирів тут взагалі не було, лише я і кілька чоловік. З бабкою-диспетчером стався такий діалог:

  • Вам куди їхати?

  • В Бориспіль.

  • Ну є автобус в 1.05 і в 1.20

  • Я знаю

  • Кудись летите?

  • Ага, в Турцію

  • А, ну слава б-гу.

Можна спочатку подумати, що вона за мене пораділа, а ніт, вона зраділа, що я куплю білет в касі.
Поки чекав на автобус до мене два рази підходив якийсь алкаш з проханням спочатку сігорету,  а потім пару гривень на чай, бо він «сука замерз вже піздєц». Потім ще якийсь гоповатого вигляду поцик просив подзвонити з мого телефону на лайф. Обоє вони, звісно ж, пішли нахуй.
На Бориспіль в потрібний час йшли 2 автобуси – Гюнсел за 160 грн і звичайний Неоплан за 110. Ну я як справжній кузька взяв білет на останній. І, блять, ледве не пошкодував про це. Неоплан мало того, що запізнився на півгодини, так ще й стояв на кожному вокзалі більше встановленого часу. Але на реєстрацію я все-таки встиг і все було вчасно. На трасі Київ-Бориспіль я пригадав «Галопом по Європам» з Пелихом. Пам’ятаю, як кожної суботи я залипав перед  ящиком і переживав чи встигнуть учасники шоу на літак і чи відпустять їх з роботи. Таке приємне відчуття.

1
Мій літак

В літаку була купа батьків з дітьми і це просто ад – те кричить, те плаче, те пиздить на весь салон. Ну нахуй такі польоти. Це мені нагадало серію «Сучасного Рокового життя» під назвою «Авіакрик». Ще й місце в мене було біля проходу саме перше, тому з вікна погано було видно землю, зате чув переговори пілотів. Для першого польоту все пройшло непогано, не стрьомно зовсім, тільки коли літак заходив на посадку і нахилявся з боку в бік було неприємне відчуття ніби на каруселі. Мене ж в дитинстві в автобусах закачувало і я боявся, щоб в літаку не довелось скористатись паперовим пакетиком, але ніт, на відміну від деяких пасажирів, не довелось.
                А, ще я не розумію кузько-звичку аплодувати пілотам одразу пілся взльоту і посадки. Літак ще не відірвався повністю від землі/не сів повністю на смугу, а вони вже руками махають. Начебто без аплодисментів ми б не злетіли/не сіли. Дехто навіть хрестився. Я лише підніс руку до лоба в характерному жесті.
                Прилетіли, сіли. Аеропорт Анталії величезний, куди Борисполю братись. Тільки від літака до терміналу шатлом хвилин 5 їхати. Одразу при виході з літака все тіло охоплює спека. Вологість там вища, ніж в нас, тому якихось 35 градусів на сонці відчуваються як всі 50. На митнтому контролі вже в терміналі величезні черги, одночасно прибувають кілька рейсів, тому довелось простояти хвилин 30. А ще одразу прийшло СВ-повідомлення (таке як в київському метро) «Avea Havaalani», потім повідомлення про пропущені дзвінки від мами і начальника. І ще дещо про митний контроль. В літаку, як я вже казав, була купа спиногризів. Так от, ті найобки іщо хуйня. В черзі їх просто туєва хуча. І це просто ад. Переважно вони і затримували чергу, так як їх потрібно було показати турецьким митникам, а ті в свою чергу їх довго роздивлялись. Ну от вже і мені поставили печатку в паспорті, і не дочекавшись від митника слів «welcome to Turkish», я сам до себе сказав «thank you very match. Вот уроді».
Мені потрібно було забрати свій багаж і знайти представника свого туроператора. Сумку я швидко знайшов і вже при виході з терміналу побачив вивіску «duty freе» і не встояв від зазивань турка. В такому магазині я ще в Києві хотів щось придбати, так як ДН  випадало на мій відпочинок, а в магазинах ціни ж дорожчі набагато. Але в Борисполі нічого не купив, там ціни в євро, а в мене були тільки долари. А в Анталії теж все в євро, але можна і доларами по курсу 1 д – 1,5 євро. Після дового вибору взяв літр джину Мумбай + 2 кіт-кати на здачу, і це все вийшло 30 доларів (і то по знижці). Це вже потім до мене дійшло, що навіть в нашому АТБ він коштує дешевше. Але пох, зате прокачав свій скілл кузьми.  А ще в дьюті фрі мені довелось вперше довго розмовляти з кимось англійською, вийшло досить непогано, але про це згодом.
На виході було дуже багато всяких представників туроператорів з табличками, які реєстрували ваучер і показували де стоїть автобус. Я блукав хвилин 5, і з третього разу нарешті знайшов табличку «Coral travel». Виявилось, що автобус вже був готовий їхати, всі чекали тільки на мене. Тут вже  трансферний гід почала розказувати шо де і як, і одразу повідомила «радісну» новину – відстань до Аланьї 110 км, але зважаючи на те, що по дорозі потрібно розвезти всіх відпочиваючих по їхніх готелях, дорога займе більше 3-х(!) годин до останнього готелю. З моїм щастям останнім виявився мій Улашлар. Ну охуїти тепер, куди вже подінешся. Перше, що «кидається в очі», це ідеальні дороги, куди там нашим братись. І всі їздять зі швидкістю мінімум 80-90 км/год. Багато пікапів з турками в кузові. В одному було чоловік 15 з дітьми. Виглядаэ це все прикольно.
Вже ближче до Аланьї відкривався охуєнний краєвид – з правої сторони Середземне море, а з лівої гори, вершини яких окутані хмарами.

20140729_120314
"Сина, оно подиви - море"

Перед поїздкою я читав, що там будуть гори, але не сподівався, що такі високі. Тільки я це побачив, одразу ж сказав собі «в гори я маю сходити/поїхати полюбому, інакше літо пройобане». Про гори напишу теж згодом, як і про все інше.
Кінець першої частини.

Музичні підсумки 2013

Нових альбомів я, можливо, штук 20 прослухав, з них більш-менш зачепили перші позиції в моєму топі, все інше - прокручене на репіті до 10 разів. Для мене цей рік видався скупим на музику. можливо просто не було бажання і часу шукати щось нове.
З наступаючим Вас, друзі!

Alinda - Alinda
Кожаный Олень - Снегири и суперклей
Fall Out Boy - Pax-Am Days EP
Date Rape - Разрывает сердца
Justin Timberlake - The 20/20 Experience
Bluesbreaker - Arcanum
Stoned Jesus - The Seeds, vol. I
Krobak - Little Victories
Keep Shelly in Athens - At Home
TRC - Nation
Work Drugs - Mavericks
Depeche Mode - Delta Machine
Daft Punk - Random Access Memories
Bomg - Polynseeds
Eminem - The Marshall Mathers LP2
Snakes Versus The Ropes On Their Necks - Rosebud
Wolverine Blues - Convict

Фільми-2013

Цього року топи в мене скромні, фільмів хороших дивився мало, а деяких ще і не бачив.
якось так.

Повнометражні фільми:

Место под соснами/The Place Beyond the Pines
Возвращение героя/The Last Stand
Транс/Trans
Великий мастер/The Grandmaster
Форсаж 6/Fast & Furious 6
Руби Спаркс/Ruby Sparks
Хорошо быть тихоней/The Perks of Being a Wallflower
Стокер/Stoker
Горько!
Охота/Jadgen


Анімаційні фільми:
Ральф/Wreck-It Ralph

Серіали:

Ганнибал
Мост/Broen
Зранку другого дня ми прокинулись від бігаючих навколо коней, а перша Пашина фраза була «Читеры ебаные подьехали под гору на УАЗике и дальше пешком пошли». Це було сказано в сторону якихось тіпів, яких неподалік підвезли на машині, а ми вчора цей шлях пішки пройшли.
Після довгих зборів, сніданку, наповнення пляшок водою і кількох пісень від Бороди в стилі групи Ёптыть і ще чогось там, ми зібрались і рушили далі. За день ми мали піднятись на Петрос, спуститись до Перемички між ним і Говерлою і там заночувати на базі Карпатьського біосферного заповідника.
А ще під час зборів до нас під’їхав лісник і сказав, що за прохід по КБЗ потрібно заплатити з кожного по 7(здається) грн + за палатку 15. Але за палатку він з нас не взяв, так як її не розкладали, і попередив, що обов»язково треба буде заплатити на Перемичці .
До самого підйому на Петрос ми добрались під обід, по дорозі натрапили на «кемпінг»,  в якому мали вчора заночувати, але від нашої ночівлі до нього було ще кілометра 2-3  і там був якийсь свинюшник, тому добре, що заночували біля стаціонару.

++.Collapse )
В зв»язку з тим, що я довго чекав фотографій від Ростика, друга частина трохи із запізненням, але все ж таки вона готова.
Отже, зі Львова я виїхав «под шафе» о 3 ночі і прибув у Франківськ о 5, тому виспатись мені аж ніяк не світило.

даліCollapse )

Топ-50 альбомів 2012 року

Нехочу нічого розписувати. от вам список.


  1. Dollores - Orphan
  2. Maloi - Boys, you gotta slow down
  3. The Chariot - One Wing
  4. Vogue Fall Decision - no_name_EP
  5. Memorials - Они
  6. Bluesbreaker - Never Knowing Peace
  7. I Gave Back - Stories, Fairy Tales and Fate
  8. Deftones - Koi No Yokan
  9. Ratbite - Ratbite (USA) and Ratbite (UA) - Two teeth - Ratbite you scum split
  10. Waytaker - Demo 2012
  11. Graveyard - Lights Out
  12. Blackeye - The Acts Of Solitude EP
  13. 5R6 - +6.5 And Brighter
  14. Keep Shelly in Athens - In Love With Dusk/Our Own Dream
  15. The Armed - Spreading Joy
  16. Astpai - Efforts And Means
  17. Desperate Choice - Unloved
  18. The Chains - Partying With J&D
  19. Burrow - From Roots to Crown
  20. Cancer Bats - Dead Set On Living
  21. Sike - Demo 2012
  22. The Sorrow - Misery Escape
  23. Heima - Skyscrapers
  24. Nice Wings, Icarus! - Aurora (так як реліз був в самому кінці 2011, то, вважаю, що він має бути в топі 2012)
  25. Converge/Dropdead - Split 7
  26. Katy B - Danger
  27. Emmure - Slave to the game
  28. Parkway Drive -Atlas
  29. For You.Earth - The Deathsongs
  30. Work Drugs - Absolute Bearing
  31. Obey the Brave - Young Blood
  32. Иван Дорн - Co'N'Dorn
  33. Ляпис Трубецкой - Рабкор
  34. Stoned Jesus - Seven Thunders Roar
  35. Napalm Death - Utilitarian
  36. Klim - Childhood
  37. Nine Eleven - Le Reve de Cassandre
  38. The Moon Belongs To Everyone - EXISTENTIA
  39. Brandon From 19 - 8.30
  40. The Amity Affliction - Chasing Ghosts
  41. Sound of Ground - Sky Colored Green
  42. Kasabian - Goodbye Kiss
  43. Selma - Io Apreo / Selma / Eyes of Amphibians Split
  44. Home Destinations - Demo
  45. Time To Live - Time To Live
  46. Every Time I Die - Ex Lives
  47. Los Colorados - Move It!
  48. Vanilla Sky - The Band Not the Movie
  49. Your Memorial - Redirect
  50. The Beach Boys - Thats Why God Made The Radio

Dec. 21st, 2012

В мого співробітника прізвище Планета. Сьогодні 21.12.2012 його немає на роботі. На питання "де Планета?" ми всі дружно відповідаємо "На параді!"

Profile

eugene_45
eugene_45

Latest Month

June 2015
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Teresa Jones